Клубочек
Стихи Проза Фото Живопись Музыка Конкурсы Кафедра Золотые строки Публикации авторов Форум
О сайте
Контакты Очевидец Клубочек в лицах Поэтический словарь Вопросы и ответы Книга месяца Слава Царствия Твоего
Главная - Стихи - Семен Венцимеров - Таке звичайне життя-19. НСШ-24
Семен Венцимеров

Таке звичайне життя-19. НСШ-24


* * *

Белла Файнгерц запевала в хоре.
Голосиста, из шестого «Б».
Так поет с сиянием во взоре.
Музыка дана ей по судьбе.

Отзвенев финальными фермато,
Хор закончил. Занавес. Вперед
Перчик-Фефер вышел фатовато.
Он вниманье публики берет.

И пока стихи читает Перчик,
Лидия Васильевна – улет! --,
Беллу (образцовый пионерчик) –
Переодевает – и народ

Через миг ее увидит в танце,
Украинском страстном гопаке,
Алые сапожки в ярком глянце,
Ленты в изумительном венке.

Занавес... Учительница снова
За секунды с Беллы весь наряд.
Стягивает. Беллочка готова
Петь с сестрой в дуэте. Дикий взгляд

У народа: только ж танцевала...
Отпоет едва свое дуэт,
Беллу вновь в два счета раздевала.
Лидия Васильевна... О, нет!

Это же мираж, так невозможно!
Публика глядит во все глаза:
Беллочка в купальничке вельможно
Выступает с лентой, егоза!

За минуту снова превращенье.
И молдавский хора-хоровод –
Средь танцоров глаз ее свеченье --
В новый вовлекает оборот

Публику... Как время быстротечно...
Белла рядом с нами в США.
Нам она еще споет, конечно.
Ну, а танец с лентой?
-- Тихо, ша!...

* * *
Оце i є Семенiв клас.
I ось вiн нагорi праворуч.
Щось навiть тут єднає нас.
Вiн з Кравченком, як завжди, поруч.

Cемен всмiхається, один...
Друг Кравченко – єдиний в класi
«Арiець iстинний» -- блондин.
I вiн не загубився в масi.

Вiн – Льонька, цебто Олексiй.
Сусiд по партi й друг Семена.
Готовий бiгти звiдусiль
Й подставити своє рамено

Пiд будь-який в життi тягар...
Вiд Кравченка лiворуч – Мiлик.
Вiн, Гойтиан – фехтувальник. Дар --
Швидких,вiдважних, спритних, вмiлих.

З ним поруч – Лернер Icаак,
А далi – Фiнгеров, музика.
Ще далi -- Болбачан, вожак
Змагань футбольних, не базiка.

Ось Етя Вайсенберг стоїть,
Тут – Белла Шойхет, Лiя Штернгель,
Квятковська Люся... Свiтла мить.
Мине, i хтось дасть часу шенкель,

I час прискориться... Стоїть
В ряду дiвчат Садовнiк Люся,
Серйозна й в урочисту мить,
А очi – як черешeн блюдця.

Хто з нею поруч – не згадать.
Як звали хлопця – вже забула.
Хто нагадає – буде «п’ять».
Iм’я хлопчини наче здуло.

Пiдказує Абраша Гiк
З Канади:
-- Бокатенко Вова... –
-- Чи добре вчився?
-- Ученик –
Не з перших... Осрбливо – Мова...

-- Дається знов щасливий шанс
Iм’я хлопчинi повернути.
Хто нижче справа?
-- Розенкранц...
Вiн витрiщився: не мигнути! --

...А це – ви впiзнаєте – я!
Я тут – це особлива шана.
Бо вже ця школа не моя,
Я – в тридцять п’ятiй.... Щиро звана,

Щоб роздiлити з класом мить...
Зворушлива, врочиста сценка...
Ось класний керiвник сидить
Василь Романович Масенко,

Алгебраїст i геометр,
Cуворий, але справедливий,
Поваги гiдний справжнiй метр,
Терплячий, мудрий, не дражливий.

Лiворуч хто? Абраша Гiк
I Гельман Iда... На пiдлозi --
Шнайдмессер i Печонкiн... В миг
Знiмання – у незручнiй позi…

Джерело тисячi досад
Цей клас – на кожному уроцi…
...Двадцять четвертiй – п’ятдесят
У сьомому минуло роцi.

Багато утекло води
З часiв моєї в нiй роботи.
Зо знiмка хлопцi – вже дiди…
Прийшла, хоч не було охоти –

В дев’ятiй все чудово йшло –
Директор – давнiй друг Iльчишин,
Володя – завуч... Тут було
Комфортно... Мiркуванням вищим

Вже керувалося мiськВНО,
Коли, нову вiдкривши школу,
Зсилало вчителiв воно
В двадцять четверту... Протоколу

Заради, згодитися нас
З Руснак Полiною просили...
Шкода лишати добрий клас,
Покладено немало сили

В якому... «Пан» директор так
Характеризував колегам:
-- Ця не кричить, як вовкулак,
Спокiйно розмовля, але гам

Стиха, як Лiда входить в клас
I cлухають її вiдмiнно,
Не так, як, горлодери, вас...
То переймайте це, бо цiнно... –

Ще б пак не цiнно! Крикунiв
Сприймати учнi неспроможнi.
Не кращий радник в школi – гнiв.
Крик i cуворiсть не тотожнi.

Для злих, гнiвливих вчителiв
Напоготовi в учнiв клички.
Так приштампують – краще б з’їв,
Гнiвливий, хамськi, жлобськi звички.

Нормальних кличуть за iм’ям,
За фахом: «Лiда», «Українка»...
Без крику припиняю гам –
Жарт, посмiшка – на це – хвилинка –

I клас готовий працювать,
Натхненно, продуктивно, дружно...
-- Та що тут, Лiдо, мiркувать?
-- Йдемо в нову?
-- Насправдi cлушно:

Нова нам заощадить час –
Вiд школи п’ять хвилин до дому...
Пiдтримав i Володя нас,
Й Сашко... Знов в долi cтавлю кому...

Травневий був погожий день...
В Бориса й Олександра – фото.
Я в цих фотографiв -- мiшень.
Чомусь сьогоднi неохота.

З собою Владика зову:
-- Пройдiмось, сину, по книгарнях!
Можливо знайдемо нову
Хорошу серед незугарних... –

А iнтуїцiяя мене
Виштовхує сьогоднi з хати,
На Кобилянську так жене,
Що ноги просто не втримати.

У вiддiл пiдписних видань
Зайшли, а там... «Три мушкетера»...
-- Ще й «Камiнь мiсячний» -- лиш глянь...
-- Так, Вiлки Колiнз... Чи афера

Нам вдасться – все ж це пiдписнi… --
Ах, уявiть собi, вдалася:
Тi книги продають менi!
Додому летимо, вiд щастя

Не чуєм матiнки-землi
Пiд очманiлими ногами,
Мов повiтрянi кораблi
Несуть нас... Радiсть в повнiй гамi…

Ось наш садочок. Тiльки тут
Замислились, опам’ятавшись.
Це ж подарунок, атрибут
Подiй знаменних...
-- Скориставшись

З нагоди: Боря закiнчив
Вiдмiнно третiй клас, в дарунок
Хай буде братику вiд нас
Дюма!... –
...Вiн розгорнув пакунок –

А на обкладинцi вже є
Наш дарчий-привiтальний напис,
Сердечне зичення моє
Сашка i Владика... Ще нарис

Бiографiчний тих двох книг
Чудових не досяг фiналу.
У Борi в Києвi та з них,
Яку йому подарували,

У мене друга. Ще жива,
В чудовому i досi cтанi.
Хоч всi читали – як нова....
I з вересневої вже ранi

В двадцять четверту йду, де вiн –
Як пiдiйти до цього буки.
Такий у практицi один –
Педагогiчної науки

Не вистачає щоб пiдхiд
До вуглуватого хлопчиська.
Знайти... Хвороби рiзновид?
Чи у життi обставин низка,

Якi ускладнюють йому
Тепер зi мною спiлкування?
Мене цурається... Чому?
Вiн здiбний... Постає питання:

Чому вiн ради не дає
Домашнiм завданням? Фактично
Не вчить нiчого вдома... Є
В хлопчини пам’ять... Артистично

Вiдтворює у дошки те,
Що чув вiд вчителiв у школi...
Якби не «цей», життя просте
Було б, приємне... Мимоволi

На фокуси його весь час
Я на перервах витрачаю.
I вже набридло: раз у раз
Його з халепи виручаю...

А загалом у НСШ
Мене влаштовує роботу.
Спокiйна за дiтей душа,
Бо близько дiм... Коли охота

I є «вiкно», бiжу до них.
Вiдвiдаю i вогодую...
-- Я в класi перший ученик.
-- Я теж! –
Як матiр, я гордую...

Яка ще перевага тут?
Є кiлька паралельних класiв.
Пiдготувалась раз i -- гут:
Повтор iз профi робить асiв...

Оскiльки ми прийшли удвох,
Утворюємо центр тяжiння.
I ось – у «банду чотирьох»
Перетворилися. Незмiнна

Учасниця сумiсних справ –
Шкiльна «спортсменка» наша Вiра
Степанiвна Серадська. Страв
Знавкиня, кулiнарка щира.

За нею, коли свято, стiл.
А Вiрi асистує Едлiс
Давид Абрамович. Навкiл –
Всi iншi. Кожний уперед лiз

До столу: кличе аромат!
Та Вiра стiл обороняла,
Аж поки, вбраним наче сад
Не був...
-- З народженням! –
Волала

Вже я. Звичайно – тамада!
На нас з Полiною – «худсектор» --
«Капустник» -- я ще молода,
А молодiсть – до пiснi вектор.

Спiвали до серцебиття
I сяяв свiт багатобарвний...
Згадала випадок з життя
Двадцять четвертої забавний.

Насмiлився учитель Д.
У Крим з собою запросити.
-- А дiти нашi будуть де?
-- З собою вiзьмемо, де ж дiти...

-- Тодi давайте водночас
I чоловiка в Крим прихопим... --
Цей випадок не сварить нас,
Як щирi друзi поруч робим...

Три роки наче день пройшли.
I шостий «В» вже не бунтує.
I з «цим» домовитись змогли,
Росте й розумне в нiм стартує.

Як зовсiм дурiсть прожене,
В людину виросте мучитель...
У класi спiви. I мене
Запрошує у клас учитель...

-- Не чули, Лiдiє, адже,
Як голосить наш «Робертiно»...
-- А хто це? –
Прiзвище...
-- Невже?
-- I голос рiдкiсний – альтiно! –

Тихесенько ввiйшла у клас
I сiла за останню парту.
Всi озирнулися. Як раз
«Цей» викликаний... Не до жарту –

Уже вiн голос подає –
Дзвiнкий, хлопчачий, та з металом.
I пicня, як жива встає
I дiстає мене, як жалом.

Спiвак дивився у вiкно,
Щоб не зустрiтися очима.
Я розумiю все одно –
I це, мабуть, всiм в класi зримо:

Спiває лиш для мене вiн.
Слова i музика вражають.
I голосу чарiвний плин
Бере в полон... Усi бажають

Такi хвилини пережить,
Але не кожному вдається.
I cкiльки доведеться жить,
Я не забуду, як вiн ллється...

Сонечко встає, і шумить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти,
Вчителько моя, зоре світова,
Звідки виглядати, де тебе знайти?

На столі лежать зошитки малі,
Дітвора щебече золота, золота,
І летять, летять в небі журавлі,
Дзвоник ніби кличе молоді літа.

Скільки підросло й полетіло нас
На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі явір той шумить...

Знов приходить юнь і шумить трава.
Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,
Вчителько моя, зоре світова,
На Вкраїні милій, в рідній стороні.

Пiшла додому. Звуки тi
Дзвенiли в головi i вдома...
А незабаром у життi
I долi знов з’явилась кома.

Шостидесятий рiк, весна...
Директор зве мене й Полiну.
Ми враженi – i я й вона:
МiськВНО пiд наc пiдклало мiну.

-- Це не прохання, а наказ:
МiськВНО нову вiдкрило школу.
До неї переводять вас
Iз класами... –
I все... Покору

Я проявляю. Доля. В клас
Iду – i там у дверi плачу.
За пiсню, що рiднила нас?
Вiдходом, втечею вiддячу?

-- Пробачте, залишаю вас. –
Я говорю – cлiз не ховаю. –
Вас – кращий, незабутнiй клас –
Вiд серця з бiллю вiдриваю... --

Як класна дама «Г» -- не «В»,
З двадцять четвертої – в майбутнє.
Я сподiваюсь, що нове
В життi теж буде свiтле й путнє.

Довiдалися: у мicькВНО
Пан принципал нової школи
Копався в теках:
-- Ось воно!
Те, що потрiбно: протоколи,

Характеристики такi,
Що вiд добра – добра шукати
Не буду: спражнi маяки! –
Що мiг у справi прочитати?

Єгоров, завуч-26,
Мене- предметницю вiдзначив.
«Вона й вiдмiнний методiст» --
Про це детальнiше тлумачив:

«Методоб’єднанням вона
У мовникiв шкiльних керує,
Предмет свiй досконало зна
I добрий настрiй генерує

У колективi вчителiв,
Вiдмiнниця у УМЛ’i…» --
Багато iнших добрих слiв...
Що далi? Пити ркацителi,

Святкуючи моє звання
«Заслуженний учитель», орден,
Що за роботу i знання?...
Якби ж то. Бо чиновним ордам,

Знайти б лиш привiд... Привiд є.
Вони провиною вважають
Страждання те лихе моє
Пiд нiмцями... Не заважають

Робити – дякую за це.
Бо я люблю свою роботу,
I є родинностi кiльце,
I я не втратила охоту

Служити школi i сiм’ї...
Весна, уроки... Трижцять п’ята...
З’явились радiснi мої
Провiдати мене хлоп’ята

З двадцять четвертої... Сюрприз!
-- Ми сильно скучили за вами... –
Учителю – найкращий приз...
-- I я... –
Не виразить словами...

Покликали вони мене
Пiзнiше фотографуватись...
Хто знав, що пам’ять дожене?
Вiд пам’ятi куди ховатись?...

Декада сьома почалась...
Всi рiднi в долi влаштувались.
Дав Колi наречену клас –
З Шиманською вони побрались

I є дочка -- ( така сiм’я) --
Як бабцi забажалось – Валя.
Найперш менi оце iм’я
Невдало матiнка давала

Та лиш з онукою вдалось.
У Новотроїцьку родинi
Миколи впевнено жилось
У материнiй цiй хатинi,

Що на Тюленiна стоїть...
У Чернiвцi молодша Нiна
Приїхала, щоб вчитись й жить...
В Володi й Кiри вже два сина.

Юрко й Микола... Цi живуть
Вiд нас у мiстi недалеко.
У нас в садочку часто чуть
Їх голоси... I фототека

Товщає. Бо мої сини
Фотографують тут кузенiв.
Киплять каструлi й казани.
Ми з Кiрою за п’ять «гульденiв»

Великий варимо обiд...
Вже Нiна в технiкум вступила.
На щастя ми все далi вiд
Турбот пiслявоєнних. Крила

Здiймають вище й вище нас...
Молодший брат Сашка Геннадiй
Звiльнився з флоту в добрий час,
Прийшов у клешах при парадi.

Себе шукаючи в життi,
Пораду вiн прийняв i тихо в... --
Де – люди щирi i простi –
У Новотроїцьк переїхав.

У рудоуправлiння там
Принiс заяву... Подивились...
Син писаря, писав i сам
Калiграфично... Пiдкупились –

I в iнженери узяли.
I вiдтодi i в нього вгору
Життєвi справи всi пiшли.
У бухгалтерiї в ту пору

Там однокласниця моя
Раїса Лимар працювала.
Побралися. У них сiм’я.
Дочка Наталка пiдростала...

Ця не цурається родства.
По нашому учитедює.
I я вже їй разiв зо два
Читала – i її хвилює

Оця iсторiя моя
Тепер... А в ту вже збiглу днину –
У тридцять п’ятiй школi я,
Перемагаючи рутину,

На полi юних душ творю...
Усе складається чудово...
Сашко:
-- Хворiю я, горю... –
Поскаржився... Оце вже ново...

Оце – серйозно.
-- Лiкарi
Порадили мiняти клiмат
На кримський... –
I коментарi
Вже зайвi: хоч у Крим, хоч в Плiмут,

Якщо полегшає Сашку...
Коли придбала Крим Вкраїна,
То наказали Гульчаку –
Здружила повоєнна днина –

У Кримський їхати обком
Секретарем. Аграрний сектор
Закрiплений за Гульчаком
Занедбаний… Гульчак – це вектор

Надiї… Дещо розповiм
Що знаю нинi про пiвостров,
Замучений Москвою Крим
Вiд Сталiна страджавший гостро,

Жахливо бiдував. Коли
Хазяйнували тут татари,
Вони водичку берегли,
Струмки, джерела не топтали,

Тому у них родився хлiб,
I абрикоси, i томати.
I далi це робить могли б...
Та Берiя – пiд автомати

Їх у вагони i – в Сибiр,
Узбекiстан i степ казахський.
З людьми неначе лютий звiр...
А прийшлий люд в манерi хвацькiй

Що занедбав, що зруйнував...
Екологiчна катастрофа!
Колишнiй де прозорий став?...
Для Гулчака – його Голгофа

Отут. Вiн тяжкий хрест несе –
Рятує вiд бiди пiвостров.
Йому вiдповiдать за все.
Вiн Крима бiль приймає гостро...

Вже вересень. Неслушний час
Для переїзду педагога:
Вci влаштувалися до нас.
Потрiбна значна допомога.

Чи допоможе нам Борис
Свiт Миколайович? Я вiрю –
Не втратив товариських рис.
I cумнiв хворого розвiю –

Сама Борису у обком
Дзвоню... Зрадiв. I cпiвчуває.
-- Дiзнаюсь... Буде все ладом...
I телеграма сповiщає:

-- Можливiсть влаштуватись є.
Хай їде Олександр. На мiсцi
Роздивиться... –
Чуття моє
Сприйма є це, як добрi вiстi.

Сашко поїхав. Я взяла
Чiтку детальне мапу Крима.
Куди нас доля повела?
Окинула іі очима.

«Орджонiкiдзу»... В першу мить
Це селище впадає в око.
Невже у ньому буду жить?
Здригаюсь, начебто вiд тока,

Чи то вiд струму... Чоловiк
Обсказує свою поїздку.
-- Гульчак серйозно допомiг.
Важливу з ним здiйснили низку

Корисних крокiв. В облВНО
Зi мною секретар обкома
Пiшов. При ньому йшло воно
Надiйнiше...
-- У долi -- кома... –

-- Призначення у Крим... Старий
Спочатку запропонували.
Гульчак:
-- Сторiнку цю закрий.
Знайди у моря, щоби грали

У хвилi променi, бо Крим
Йому потрiбен для здоров’я... –
Вiн секретар обкому. З ним
Не шуткували. I знайшов я

Чудове тихе мiсце там...
-- Я знаю. Це – Орджонiкадзе!
-- Гульчак дзвонив, чв що? Я сам
Хотiв Вас здивувати... Ти це

Як, звiдки взнала?
-- Пiдказав
Iнтуiтивний голос серця...
-- Я там, звичайно, побував...
-- I чи сподобалася, сер, ця

На мапi крапка? Так чи нi?
-- Те мicце дуже до вподоби
Першопроходцевi-менi.
Цiлюще мiсце для хвороби...

Там є завод «Гiдроприбор»
Де всi мiсцевi i працюють.
Корисний в школi розговор
Провiв – двi школи там фунгують.

Всi дiти ходять в НСШ,
Середня школа – лиш вечiрня...
-- До неї не лежить душа...
-- Там робiтнича молодь, мирна.

I хтось її повинен вчить –
Ось ми i будемо з тобою...
-- А де ми будемо там жить?
-- Щось знайдеться. Вперед, до бою!... –

У переїзда – безлiч справ.
Квартиру двокiмнатну нашу
Колега з технiкуму взяв
В Сашка – початок єралашу.

Дiстали довiдку про те,
Що ми здали житло державi
В Орджонiкiдзе вже зате
Одержати нове ми в правi

Без черги. Новий господар
Купив у нас i обстановку.
Житла щасливий володар
Чека, аж винесем на бровку

З квартири iнше все майно.
Його ми багажом вiдправим.
Найнеобхiднiше давно
У рюкзаках, валiзах... Гави

Ми вже не будемо ловить.
Портфель з грiшми i документи
Менi наказано носить –
Бувають, знаєте, моменти...

Сини самi у рюкзаки
Цiннiшi впакували речi…
-- Тепер присядемо, синки...
У путь! Нам їхати далече... –

Супроводила на вокзал
Подруга, вчителька Полiна –
Величный шпiль. Просторий зал...
Прибiгла i студентка Нiна,

Яку зманили в Чернiвцi –
I ось ми залишаєм мiсто.
Ми забираємо лиш всi
Найкращi cпогади... Колись то,

Що пам’ятаю, опишу
В листах знаомому поету...
Ту-ту! -- наш поїзд i—шу-шу!...
Нехай вiн нас як естафету

Доставить у нове життя.
Хай буде довгим i щасливим,
А бiди -- геть без вороття
Всi щезнуть... За вiконцем ниви,

Гаї, мiстечка, i луги,
Корови, вiвцi, кози, конi…
Цi краєвиди дорогi –
Вкраїна – вся, як на долонi…

Я мчати в поїздi люблю.
Вiн – мiй будинок вiдпочинку.
Тут з насолодою i сплю
I роздивляюсь на картинку.

На другу полицю менi
Залiзти поки зовсiм легко.
Кого побачу увi снi?
Когось того, що вже далеко?

На другiй полицi лежить
I Владик. Вiн весь час читає.
А Боря унизу сидить,
Пакуночок в руках тримає.

-- Ти пiд подушку поклади... –
I вiн пакунок повертає.
Там Киця. Дивиться сюди
I нявканням мене вiтає.

Розумний. Нашу кицю взять
Вирiшує вiн без пiдказки...
Ну, добре. Значить буду спать
Вколисана з тiєї тряски...

* * *
О, первая любовь моя, прости:
Ты ранила сердечко мне в шестнадцать.
Но я уже, наверно, лет с шести
Влюблялся, в чем доныне признаваться

Не приходилось... В частности, была
Соклассницею полукореянка.
В семь лет она вниманье привлекла...
Ну, да – я влюбчив. А любовь – обманка...

А на Нагорной примою была
Отличница, спортсменка, пионерка
Юревич Люда... Вот она возжгла
То чувство, что и ныне не померкло.

Как танцевала чардаш – Боже мой!
А как она в купальничке на сцене
Играла с лентой – и с моей душой –
В двенадцать лет пронзила сердце Сене.

А я был неспортивен, неуклюж,
Стеснителен до умопомраченья,
Чувствителен – из поэтичных душ –
Непредставимы вам мои мученья

Когда она на школьных вечерах
С другими вальс и танго танцевала,
Мое сердечко повергая в прах...
Моя душа влюбленная стенала...

Поздней казалось – насовсем ушла.
Другая Люда в сердце мне проникла
И в сладкий плен любви меня взяла.
Страсть к первой Люде притаилась, стихла,

Забылась вовсе, выпала совсем
Из снов и трепетных воспоминаний
И никогда впоследствии ничем
Себя не проявляла – и признаний

В том детском чувстве рыженькая та
Юревич Люда от меня покуда
Не слыхивала... Просто маета:
Скажу сегодня... Да, Юревич Люда,

Через полвека хоть узнай о том,
Что был в тебя влюблен я ошалело
Когда был в классе пятом и шестом,
Седьмом, восьмом... Как время пролетело...








    

Жанр: Поэма
Форма: Рифмованное с классическим размером
Тематика: Дружеское


© Copyright: Семен Венцимеров Отправить личное сообщение , 2009

предыдущее  следующее


Напишите свой комментарий.
Тема:
Текст*:
Логин* Пароль*

* - это поле не оставляйте пустым


Главная - Стихи - Семен Венцимеров - Таке звичайне життя-19. НСШ-24

Rambler's Top100
Copyright © 2003-2015
clubochek.ru