Клубочек
Стихи Проза Фото Живопись Музыка Конкурсы Кафедра Золотые строки Публикации авторов Форум
О сайте
Контакты Очевидец Клубочек в лицах Поэтический словарь Вопросы и ответы Книга месяца Слава Царствия Твоего
Главная - Стихи - Семен Венцимеров - Таке звичайне життя-12. Брати й сини
Семен Венцимеров

Таке звичайне життя-12. Брати й сини



* * *

Телеховский Юра жил на Красной площади –
Так порою мы Централку называли.
Вот кабы Всевышний память мне упрочил бы –
Чтобы вспомнились все факты и детали!

Юра был один из близких мне товарищей,
За него однажды в школе даже дрался.
Д’Артаньяном был – считай по возрастающей –
Юра тонкостью душевной выделялся

Прототип его -- воинственно-размашистый
Но совсем иной спокойный умный Юра.
Я не стану петь напрасные акафисты –
В голове жива ушедших дней фактура.

Правда, калейдоскопично и обрывочно,
Юра помнится: надежный и душевный.
Жаль, мечтать о вечной юности несбыточно.
Глянешь в зеркало – видок, увы, плачевный.

Вспоминаются футбольные баталии –
Юра в матчах школьных защищал ворота...
Скарлатиною болел – мы навещали – и... --
О болезнях вспоминать мне неохота...

Отозвался бы, напомнил детство школьное,
Я б сгустил в стихотворении фактуру.
Забываю... В осознанье этом больно мне...
Как найти мне в мире д’Артаньяна-Юру?...

* * *

Мої два братики були
Молодшi… У сiм’ї – ухвала:
Менi минуло шiсть, коли
Я нянькою Володi стала

Cпочатку, а коли прийшов
У свiт Микола, й цьому брату.
Повторювалось знов i знов:
Тихенько залишаю хату,

Так, намагаюся втекти
З хатини до подружок вранцi.
Будь ласка, мамо, вiдпусти...
-- Дитино, в тебе ж вихованцi…

Вiзьми Володю... –
I беру
Дворiчного за ручку брата –
Ми, iгноруючи жару –
У iграх -- знали їх багато:

Навчилися вiд тих дiтей,
Що вже у школi, старших вiком.
Володя у гармидер цей
Включався – i малечим криком

Оповiщався зранку свiт –
Подвiр’я Дараганiв: Катi,
Марусi, Надi… Тiльки слiд
Хоч раз з’явитимся у хатi?

Щоб братика пiдгодувать --
I знов гармидер, смiх i зойки.
Коли почне вередувать,
Це значить: час вести до койки.

Коли малому з лишком три
Було, встругнув одного разу
Мiй братик у контекстi гри,
Таке, що, як згадаю, фазу

В душi gеремикає вмить
I на щоках вiдразу сльози
I серце починає нить
I давнє вiдчуття загрози

Охоплює мене... Тодi
Ми грали в «Схованку»... Ведуча
Усiх «застукала»... Бiди
Не вiдчуваємо... Повзуча,

Вона в наступну мить мене
Охоплює: мiй братик! Де вiн?
I жах шукать його жене.
Ховає потай клятий демон?

В сусiдських дивимось дворах,
Всi закутки переглядаєм,
Шукаєм на городах... Жах!
У старому саду немає.

На стежку вийшла, що вела
Над рiчкою. Iду... Мiсточок...
-- Володя! – голосно звала,
У кожний зазирну куточок...

Прохожий... Треба запитать:
-- Чи ви не бачили малого?...
-- Хлопчиська? Можеш вiдшукать
По той бiк рiчки...
-- Чесне слово?

-- Там пiд вербою «вiртуоз»
Сидiв на каменi, вертiвся,
Як маневрує паровоз
Малий захоплено дивився

I камiнь як робiтники
Вантажать на платформу спритно... --
I я побiгла вдовж рiки...
Сидить мiй «вiртуозик» гiдно,

На каменi, як той король
На тронi... Щебiнь на платформi
Вiдтягують на Анадоль.
Вiн вже роздроблений по нормi.

Вiд станцiї його везуть
Вже на завод металургiйний –
Попутно викладаю суть...
В той день зробили грiх подвiйний

Я i Володя...
-- Втiк чому?
Не слухаєш мене… --
Все мамi
Розповiдаю, та йому
Нiчого не було лиш днями

Ми «вiртуоза» вiддали
В сезонний дiтсадок – дитячу
Площадку, що тоди були
При школах. Хлопець творчу вдачу

Не втратив. На «вiдмiнно» брат
I педучилище осилив
I унiверситет... Диктат
Сумiсних наших мрiй... Поцiлив

Натхненним якiсним трудом
На чернiвецькому iстфацi
В червоний – (не для всiх) – диплом
З вiдзнакою... Його на тацi

За так нiкому не несуть:
Потрiбнi здiбностi i воля...
В них успiхiв життєвих суть,
Про що ми потiм кажем: доля...

Отож – площадка – дитсадок...
Вiдводила Володю вранцi.
Додому ввечерi браток
Зi мною крокував – i мамцi

Iсторiї оповiдав,
Якi траплялись на площадцi...
Як наслiдок – Володя став
Iсторiком i творчiй працi

У школi присвятив життя.
В iндустрiальному спочатку
Три роки стоптував взуття
Вiн технiкумi. Нiби згадку

Свою про давнє, про биле
Нiс у захопленнi cтудентам
Знання з icторiї, але
Шукав путi, щоб з контингентом

Шкiльним стать ближче. Рокiв три
Був завучем в дев’ятiй школi.
А в п’ятiй потiм до пори
Вчив пенсiонної... У долi

Його Жилiнська Кiра свiт
Сергiївна iстотне мiсце
Займає ще з студентських лiт.
Високе почуття пронiс це

Володя через все життя.
Коли на другому був курсi,
Признався їй про почуття –
Цiкава новина у вузi:

Студента й викладачки шлюб.
Жилiнська Кiра з Ленiнграду.
Розповiда з тремтiнням губ,
Як там пережила блокаду.

Всiх родичiв у ту добу
Смертельний голод й холоднеча,
З якими стiйко боротьбу
Вели i лiтнi i малеча.

I з ними доблесний двобiй
Все людство вiв до перемоги...
Таке випробування їй
Дiсталось... Може, грецькi боги –

Про них у лекцiях пiзнiш
У ЧДУ розповiдала,
Її з сiм’ї єдину лиш
Урятували.. Доля вдала

По тiй вiйнi її вела
Спочатку у студентськи роки
У Ленiнградi. Прийняла
Великих вчителiв уроки

До серця. I з отим добром,
Коли до долi перепустка
Була їй видана – диплом,
На Буковину їде хутко

З призначенням у ЧДУ.
Тут починає викладати
Спецкурси... А душа:
-- Ау! –
Не припиняє викликати

Когось iз натовпу:
-- Прийди! –
Хто вiдгукнувся?
Наш Володя.
I розцвiли для них сади...
-- Нехай кохання їх Господь, -- я

Молилась щиро, -- береже! –
А Кiра захистилась вдало.
Що, в когось сумнiви? Невже?...
Читає римське право... Мало!

I з епiграфiки спецкурс
Веде – iсторїї абетку
Пояснює студентам. Вуз
Цiнує Кiру. Та естетку

I ерудiтку залуча
Й iсторiя Причорномор’я.
Давно, здається, не дiвча,
А все цiкаво... З крутогор’я

Здобутих знань «iде в народ» --
I ось новий спецкурс читає.
Icтфак їй дивиться у рот –
Вiд неї щось новiтне взнає.

I старогрецьку мову вiн,
Icтфак, перенiма вiд Кiри.
Отож, i мого батька син,
Мiй цебто брат, як символ вiри

Узяв у серце це iм’я...
Хоч старша на чотири роки...
-- Як Женнi – Карла Маркса, -- я
Ледь iронiзувала, доки

Тi не побралися... Сiм’я
У брата склалася чудова.
Дружина братова i я –
Ровесницi – i це основа

Для дружби, до якої хист
I в Кiри i у мене добрий.
Ще в нас однаковий i зрiст,
Гнучкi фiгури, як у кобри,

Ми укладали у вiнок
Однаково русявi коси,
Хода, що кличе у танок,
А талiям позаздрять оси –

Якщо не бачити облич,
То неможливо вiдрiзнити.
Про всякий випадок поклич
Нас двох... Чому б нам не дружити?

Дружили. Свята, вихiднi –
Проводимо звичайно разом
А нас або в них. Чудовi днi!
Щоб трохи скучити за класом

I вiдпочити... В нас є сад,
Де ми збирались найчастiше.
-- Чудовi шашлики!
-- Вiват!
-- Малi поснули, так що тихше... –

Подарувала трьох синiв
Юрка, Миколу i Андрiйка
Дружина. Брат усiм радiв,
Мовляв, не бракороб, не «двiйка»

Йому на поприщi отiм.
П’ять тисяч книг внесло подружжя
Безцiнним скарбом в добрий дiм.
Сумiсної доби пiвдужжя

Володi з Кiрою завжди --
В натхненнiй радiснiй спiвпрацi.
Були натхненними труди –
Наперекiр совєцькiй мряцi –

Вивчання самотужки мов.
Вона йому допомомагає..
-- Як буде по-французськи «кров»?
-- «Gite». –
Iспанську викладає

Ще чоловiковi вона.
Вiн Кiру польської навчає,
А пам’ять Кiрiна мiцна,
То вiн ще й Englsh, Deutsch включає

В план мовознавських дiсциплiн.
Обидва з нею полiглоти.
I будь-який втiкає сплiн,
Коли багато є роботи

У душ i мозку. Три сини
На чернiвецькому iстфацi
Освiчувалися. Вони
Смак вiд батькiв взяли до працi

Душi. Микола i Андрiй
Червонi пiдняли дипломи.
Що школа? Працював у нiй
Микола тiльки з трьох. Синдроми

Хвороб суспiльства, що Андрiй
I Юрiй вiдiйшли вiдразу
Вiд школи. Заробляти в нiй –
Нужду терпiти i образу.

Микола спробував. Вiн мав
Авторитет у колективi.
До серця близько все приймав,
У вчительскому був активi.

I навiть колектив бажав
Його директором обрати.
Вiдмовився. I вiдiрвав
Себе вiд школи... Докоряти

Безглуздо. Рада й президент
Лиш виннi, що iдуть зi школи
Найкращi – братiв прецедент.
Iрина теж, жона Миколи,

Червоний узяла диплом,
Як вся родина – на iстфацi.
З ентузiазмом i теплом
Готова до шкiльної працi,

Та чи потрiбна в цю добу
Найсправдi школа Українi?
Бо закопиливши губу
Нахабно дивляться донинi

Полiтики на вчителiв...
Микола вверг себе у бiзнес.
Та брак натури гендлярiв –
I перепродаж авт дав мiнус

У виносi. З Андрiєм вiн
Подався спершу у Iзраїль,
В Канаду потiм... Третiй син
Миколи душi нам розкраяв

Бо якось загубився. Ми
Дзвонили в Чернiвцi. В квартирi
Не чути рiдної юрми –
Загубленi орiєнтири.

То як нам розшукать Юрка?
I де бiблiотека брата?
Борис шука, його шука...
Знайшов... Племiнник небагато

Жив, у музеї працював.
Чи вiн зберiг бiблiотеку,
Борис у нього не спитав...
Мiй брат благословляяв лелеку,

Що трьох йому принiс синiв.
Володю учнi поважали,
Любили... I у плинi днiв
Учителя не забували.

Свiдоцтвом – вирiзки з газет.
Колишнi учнi в «Буковинi»
Свiй виражали пiетет.
Так, пам’ятають i донинi…

Що пам’ятаю я... Проспект
Веде вiд Прута до Рогатки.
Там стратегичний є об’єкт,
Що викликає теплi згадки:

Будинок номер тридцять шiсть,
Квартира сьома... Двiр, садочок –
Де влiтку наш щасливий гiсть
Дiстане затишний куточок.

Проспектом Сталiна трамвай
По синiх рейках пролiтає...
Де б влаштуватися?
-- Давай
У двадцять шосту! – I вiтає

Педагогiчний колектив
Мене, укр. мови викладачку.
Ще молода, та вже в актив
Принести встигла товсту пачку

Характеристик з рiзних шкiл...
Навчальних закладiв багато
Мого будинку є навкiл.
Налiво друга. Там – дiвчата.

Направо – третя. Напрямки –
Там – українська двадцять третя,
У двадцять шостiй – хлопчаки.
Вона – найближча. I ледь-ледь я

О нiй помрiяла – i ось:
Туди вчителювать послали –
Найкращим чином все зiйшлось.
Ось тi, з ким приятелювали:

Євгенiя (рос. мова), раз,
Гриць Вайнберг – (це нiмецька мова,
Умiє зацiкавить клас),
А третiй – Шефтолович Вова.

Вiн математик. З ними я.
Така четвiрка дружна склалась.
Я – наймолодша. Течiя
Буденна наче не торкалась

Нас, ми натхненнi, молодi.
Обидвi з Буїною – кралi.
-- Є залицяльники? Тодi…
-- Нi, ми зразковi по моралi…

Тим бiльш у Женi двiйко є
Дiтей вже: Александра й Слава.
Бездiтнi iншi. I моє
Нещедре конто ще держава

Свавiльно зменшує й за це.
У Гриця лiкарка дружина...
-- Одружений – носи кiльце! –
Теж мрiє про дочку i сина.

Володя поки холостяк...
На зборах ми ciдали вкупi.
Умiщувались cпритно так
У дружнiй i компактнiй групi^

Попереду Володя й Гриць,
Ми з Женею за їх плечима
Для приховання таємниць,
Лиш зрiдка блимали очима,

Мовляв, присутнi, а самi
Cтiс зошитiв перекладали
I якось у напiвпiтьмi
Диктантики перевiряли.

А Гриць присутнiх шаржував
Дотепно, виразно i схоже.
Вiн справдi добре малював...
-- Мене i Женю?..
-- Личка, роже,

Такi псувати я б не став… –
Володя тiльки мовчки слухав,
Чи про своє щось мiркував,
У розпачi рукою рухав.

Лиш потiм взнали: вiн уже
Був тяжко, безнадiйно хворим.
Вмер на канiкулах...
-- Невже?
Завжди веселим i бадьорим

Був у компанiї...
-- Це вiн,
Оскiльки чоловiк шляхетний,
Нас не бажав вганяти в сплiн.
Це був нам дар його секретний... –

Приносила додому нам
Гуцулка молоко щоранку.
Те свiже молоко – бальзам.
Як рiдну ми оту селянку

Cтрiчали. Довiряли їй,
Серйознiй релiгiйнiй жiнцi:
-- Чистiше! На здоров’я пий! –
Тримаємо у глевкiй кринцi,

Cире п’єм з хлiбом, коли є,
I добавляємо у кашу...
Таке воно життя моє,
П’ю з усiма сумiсну чашу...

На дворi сорок сьомий рiк.
Голодомор пiслявоєнний.
Система карткова... Хто мiг
Дiстати хоч на повсякденний

Костюм чи платтячко вiдрiз?
Фронтовики у одностроях
Старих ходили... Був би ввiз
Хоч з-за кордону... На героях --

Вщент зношене старе взуття...
Лихi умови для натхнення.
Яку свiдомiсть те буття
Породжувало?... Я i Женя –

Ми ж з нею молодi жiнки –
Щось шили i перешивали,
Панчохи штопали... Думки
Нерадiснi в собi тримали...

Знавцi з педагогiчних кiл
Авторитетно запевняли:
Хлоп’чi – найтруднiшi з шкiл.
Я – проти. Ми дicкутували...

Я – шеф-наставник в п’ятiм «А».
В «Б» -- Рубан керiвник, Микола
Iванович... Я з усiма
I в «Б» вiдмiнно ладжу... Школа –

Моя сiм’я. Хлоп’ята з «Б»
Чомусь до мене всi горнулись.
Недогодоване, слабе
Вихованцiв дворiв i вулиць

Це поколiння жде мене
З надiєю щодшя у школi.
I щоперерви щось жене
Мене у «Б»... I я Миколi

Iвановичу ледь кивну –
I Рубан в класi залишає
З хлоп’ятами мене одну,
Все розумiє й поважає

Взаємини «учитель-клас».
Колезi вдячна за довiру.
I забуваємо про час.
Уподоблятися кумiру

Для учнiв не бажаю, нi.
Потрiбнi дiтям друзi старшi.
Вони розказують менi
Про успiхи i плани дальшi.

-- А про невдачi?
-- I про них.
Важлива їм моя пiдтримка,
Оскiльки мало ще в самiх
I сили й волi... Пiвгодинка –

Ми – очi в очi... I -- гляди! –
Вони бадьорiшi й чуйнiшi.
Когось рятує вiд бiди,
Витягує з глухої нiшi

Позапрограмний класний час.
Обов’зкова є година
Для дружби в розкладi у нас.
Всiма очiкується днина –

Готуємось до тих годин
З усiм натхненням i старанням.
Бо цей урок такий один,
Що можемо дать вихiд раннiм

Поривам творчостi хлоп’ят.
Ось: класна чергова година.
«Крилов i Глiбов» -- тема. Ряд
Готує кожний (половина –

Криловську байку, iншi ту ж
Беруть у Глiбова... Цiкаво!
Нелегко, але взявши гуж...
Тут кожному дається право

Знайти в байкарському життi
Подробицi феноменальнi
I викласти усiм отi
У класi знахiдки повчальнi.

Хтось театральне устругне
З тiєї байки мiнi-шоу –
Сюрпризом радують мене:
Збагачує ця творчiсть школу.

Журi хлоп’яче судить. Є
У шоу i момент змагання,
Що додатковi придає
Ажiотажнi cподiвання.

Пiдводить пiдсумок журi.
Ряд-переможець торжествує.
Хтось з хлопцiв виграє парi.
Я теж у виграшi. Не всує

Усi зусилля. Голова
Загону заявляє тему
Наступних дiйств. Його права –
Важливу видiлить проблему:

-- Культура поведiнки! –
Це
Насправдi актуальне в школi.
А я пiймалася в сильце:
Цей клас –джерело щастя й болi,

Моє натхнення i печаль.
З цим класом я була б до смертi.
Це неможливо, як не жаль...
Батькiвськi збори фiнiш чвертi

Знов знаменують. Хуторок
Подарував багатий досвiд,
Безцiнний вчительський урок...
Нове чи потребую щось? Вiд

«А» все повторюю до «Я».
Заздалегiдь концерт готую.
Органiзацiя – моя,
А через ланкових звiтую,

Про те, що клас напрацював,
Якi є успiхи й невдачi...
Хтось танцював, а хтось спiвав...
Йдемо у днi iз класом дальшi…

I з сьомим добра дружба в нас.
Завжди перед моїм уроком
Вони провiтрювали клас
I мили, щоби ненароком

Якась бацила б тут мене
Не зачепилв вже вагiтну.
Чи слово класного мiцне
Реакцiю подiбну гiдну

У хлопцiв викликало, чи
Самi до цього вже дозрiли?
В цiй поведiнцi ми ключi
До їх майбутнього узрiли:

Напевно виросли вони
В чоловiкiв-батькiв вiдмiнних.
Такi ж в них виростуть сини:
Нащадки гiднi предкiв гiдних.

Рiк сорок восьмий, рiк надiй.
Одиннадцяте червня... Cвято...
Менi, такiй ще молодiй –
Дар Божiй... Так в душi багато

Невиразимих почуттiв:
Синок в нас народився... Красень!
Гладеньке личко. Довгих брiв
Дугаста чорна смужка... В’язень

Своїх вологих пелюшок,
Дав знак, що хоче на свободу...
Коли принесли лантушок
Додому, розмотали... Вроду

Всевишнiй незвичайну дав
Оцiй малий людинцi рiднiй.
Розумнi оченята взяв
Мої cиночок... Гарний, нiжний

Настiльки, що у руки взять
Побоювалася первiсно.
-- Чи будуть врештi годувать? –
Обурено i навiть грiзно

Подав вiн голос. Чоловiк
Рiшуче замотав людину,
Подав менi. Малий приник...
Це щастя – годувать дитину!

Той заповзято працював.
Це ж для малого справжня праця
Ще й енергiйно лупцював
Маленьким кулачком... Вiн, цяця,

Такий показував серйоз!
Тим настроєм i ми прониклись.
Годiвля це – апофеоз.
Та незабаром ми наїлись,

Втомились... Спатки? Подививсь
На мене – i заплющив очка.
День свiтлий, теплий народивсь.
Я вирiшила, що синочка

Замотувати не гаразд.
Нехай пiд легким простирадлом
Вiдпочиває. Сонце дасть
Усе, щоб день здавався раєм...

У хлопця вiї – два крила,
А вустонька його – корали.
Людина тиждень прожила
Без iмени: не пiдiбрали.

Традицiї давать iм’я
За дiдом-прадiдом не знають
Сiм’я Сашка, моя сiм’я...
Пропонувати починають

Всi рiзне, кожен на свiй смак.
-- Я Валентиною хотiла
Тебе назвати. Батько так
Не згодився...
-- Ти народила,

Оскiльки, дiвчину – моя!
Твоїми будуть дальшi хлопцi.
Я дiвчинцi даю iм’я,
А ти – синам... Отiй розробцi

Наслiдувати хочу я.
(До речi, є в сiмействi Валя,
Вона – племiнниця моя,
Дочка Миколи...)
-- Днiв зо два я, --

Володя, брат-студент прибiг, --
Складав цей довжелезний список.
Що не iм’я – то чоловiк,
Що згадку на скрижалях висiк

Про себе вiчну: Ярослав...
-- Як будем звати вдома – Ярик?
-- Є Мирослав и Святослав...
Незручно: Мирик, або Святик...

А Владислава позабув?
Круль польскi Владислав 1Y
Прихильним до Богдана був,
Не позабутий пiсля смертi

За три сторiччя до сих пiр.
Якби вiн ще пожив, можливо
Козацький би не змила вир
Москальська нездоланна злива.

Сашко в дебати про iм’я
В єхидствi тихiм не втручався,
Дививсь, що винайде сiм’я.
-- Хай Лiда скаже! – посмiхався.

-- Є учень-красень Владислав. –
Менi згадалося зненацька. –
Розумний, до пустих забав
Не схильний, ввiчливий.... Вiн – Владька,

Частiше – Владик. Хай зросте
I в нас такий. Хай буде Владик.
Усi погодились на те.
То й добре. Є iм’я. Порядок!...


    

Жанр: Личное
Форма: Рифмованное с классическим размером
Тематика: Дружеское


© Copyright: Семен Венцимеров Отправить личное сообщение , 2008

предыдущее  следующее


Напишите свой комментарий.
Тема:
Текст*:
Логин* Пароль*

* - это поле не оставляйте пустым


Главная - Стихи - Семен Венцимеров - Таке звичайне життя-12. Брати й сини

Rambler's Top100
Copyright © 2003-2015
clubochek.ru