Клубочек
Стихи Проза Фото Живопись Музыка Конкурсы Кафедра Золотые строки Публикации авторов Форум
О сайте
Контакты Очевидец Клубочек в лицах Поэтический словарь Вопросы и ответы Книга месяца Слава Царствия Твоего
Главная - Стихи - Семен Венцимеров - Таке звичайне життя -7. Вчителька
Семен Венцимеров

Таке звичайне життя -7. Вчителька

Учитель немецкого

Не ведаю, как долго проживу...
Пред памятью Учителя склоняю
Изрядно побелевшую главу...
Пусть поздно – я его благословляю...

Наверное в те годы он меня
Сегодняшнего много был моложе...
Но фронтовая слава, осеня
Лик вдохновенный, сединою тоже

Рассказывала о пережитом...
Стремительное времечко, замедлись,
Верни меня подростком в школьный дом,
На тот урок, что вел учитель Эдлис,

Давид Абрамыч Эдлис, мой кумир...
Заранее бы знать, что с тем немецким,
Как с костылем, я обойду весь мир,
Наверное бы хулиганским, мерзким

Я не был бы таким учеником:
Отстреливал пистоны на уроке,
Прогуливал... А вот, гляди: ни в ком
Так, как во мне, не задержались крохи

Той школы лингвистической его.
А будь умнее, взял бы много больше...
Прости, Учитель! Жаль, что ничего
При хизни не сказал тебе, что горше

Всех прочих вин, о том, что вопреки
Куражливо-застенчивой повадке,
Любил тебя... Уходят старики...
Не все мы разгадали их загадки.

Одна из них: немецкий на плаву
Поддерживал всю жизнь...
-- Скажи, что либо,
Пред памятью его склонив главу... –
Одно лишь и могу сказать:
-- Спасибо...

Таке звичайне життя -7. Вчителька


* * *
Чи вiн тодi вже щось складав?
Хiба що жарти, анекдоти.
Як КДБ не покарав,
Не вiдаю. Були сексоти

I в середовищi шкiльнiм.
Чи пам’ятаю я тi жарти?
Весь клас повторював за ним,
А дехто написав на партi:

«Майоре, влучний ви cnрiлець?
-- Так, поцiляю дуже влучно.
-- То поцiлюйте мiй кiнець!...» --
Пробачте. Справдi, так незручно,

Що я повторюю оце.
Та ви цiкавились, то знайте.
-- А як вiн вчився?
-- Над усе
Любив спiвати...
-- Постривайте,

Про це ви вже розповiли.
А iншi як долав предмети?
-- Не вчив нiчого зовсiм. Йшли
Уроки – вiн читав. Секрети

Якiсь напевно в цьому є,
На фокуси у цирку схожi:
До дошки кличуть – видає
Цiкаве щось, неначе може

Двi справи водночас робить:
I пустувати i вбирати
Знання у пам’ть... А щоб вчить
Старанно, то нi батько й мати,

Нi я не здатнi втолкувать
Хлопчинi: це ж йому для долi…
Вiн перевагу вiддавать
Бажає пустощам. До болi

Мене засмучує... У рай
Не хоче хлопець. Пiде в пекло...
Коли так хоче. То – нехай...
Тупий i впертий наче цегла...

I – незбагненно: вiн -- поет.
Про мене згадує з любов’ю.
Зi мною щирий тет-а-тет
Неначе оновився кров’ю...

А хто вмiв краще дратувать?
Згадаю – i бере досада...
Так, настрiй всiм умiв псувать...
На контрапунктi Олександра

Згадаю Корсуна. Вiн був,
Мiй дядько, Жорки брат I Митьки,
Талановитий... Добре чув,
Спiвав i грав на всьому... Звiдки

Був у людини свiтлий дар?–
Нiхто так не зiграє ниньки...
Багатий мав репертар.
Ще й теслював. Чудовi cкриньки

Комоди сам виготовляв.
Вони були фабричних краще.
Бо їх з любов’ю майстрував...
Бабуся наша – вдача та ще:

Марiю, Шуркину жону,
Не любить, бо сiльська, з Ольгiнки.
Дочку родили лиш одну,
Красуню Нелю... Всi квiтинки

Всмiхалися в дитинствi їй.
Навчалась у педiнститутi...
Про себе. Iз найбiльших мрiй,
Найближчих до моєї сутi –

В селi у школi викладать...
Аданич, нi, не вiдпускає:
-- Зi мною будеш працювать
У облВНО! –
Чим серце крає.

Зв кадрами, мiй шеф Iван
Свiт Олександровича бажає
Допомогти... Ма склали план:
Шукаю я i вin шукає

Когось, ким можна замiнить
Мене у облВНО. Нарештi
Приiжджа вчителька умить –
Мiж iншим – знала руманештi –

Мою посаду перейнять
Iз задоволенням готова,
Бо в мiстi хоче працювать...
За мене шеф замовив слово

Начальниковi у райВНО
У Кицманi... Тримав посаду
У Лашкiвцi той. I воно
Йшло до мети. Бо на нараду

У Київ Данич полетiв.
Аршинов пiдписав заяву
З призначенням. I поготiв --
Знайшлось житло... Щасливу, жваву

Покликав Данич в облВНО:
-- Чого тiкаєш? В першiй школi
Посада є...
-- Вже все одно:
Попрацювала i -- доволi.

Я влаштувалась у селi...
-- Та Чернiвцi ж...
-- А я не хочу...
-- Шкода... ---
Вiйна ще на землi.
Бандерiвця, як поторочу

Усюди можемo зустрiть...
Я – в Лашкiвцi живу, працюю,
Харчуюсь у сiм’ї, де жить
Подарувала доля...
Чую,

Повинна щось i про батькiв
Розповiсти... Василь, мiй батько,
Леонтiйович...
– Iз росткiв
Козацьких! –
Похвалявся хвацько,

З Полтавщини переселив
Родину цар у степ донецький.
Ольховський також удружив:
Пiдлив у гени сiк шляхетський.

Я i брати читали все
На польськiй, що до рук трапляло.
Сенкевiча романи... Це
Навчало нас i розважало:

В романах iсторичний фон...
Борис привiз багатотомник
З Москви Сенкевiчiв... Озон
В тих творах для ночей безсонних.

Перечитала кiлькакрат
Всi про хмельниччину романи
I про козацтво... Батько – брат
Марiї, Гапки i Тетяни,

Анюти... Дiточки були
В Агафiї: Кузьма був старший,
Семен i Настя потiм йшли...
I що для оповiдi дальшiй

Апофеозом може стать,
А може i не стать – можливо,
Втiм, не бажаю зволiкать:
Чомусь для мене це важливо –

Я вiдчуваю – недарма –
Згадати тут, що працювали
Семен в кар’єрах i Кузьма –
На виживання заробляли

У Докучаївську... Село,
Де жили ми, на три частини
Дiлилось – чималим було.
Ми жили в Центрi, вiд родини

Тетяни далеченько. Та
З Бортсом-дядьком – на Покровцi.
Анюта з ними... I мета
Давно живе в моїй головцi

Усi тi книги прочитать,
Що схованi у cкринi Ганни
Силкуюсь марно пригадать
Бориса-дядька... В серцi рани

Вiд кожного. Хто залишив
Родину молодим... I дядько
Борис iще би жив i жив –
Не поталанило... Так в’язко

Тримає кожного своя
Чи красна доля чи недоля –
I зруйнувалася сiм’я...
Картопля, морква I квасоля

Росли в городi у сестер,
Садочок щедрий був на вишню...
Корова, ринок... Що ж тепер.
Живуть удвох свою невтшну

Селянську долю... Ганна ще
Шиттям чогось там заробляє.
Таке у долi поприще.
Я їх вiдвiдую. Буває –

Вони з гостинцями до нас
Приходять... В Центрi на майданi
Є церква, парк, сiльрада... Час
I iншi сповiстити данi.

На площi родичка жила --
Учителька Ольховська Ганна
Iванiвна. Вона була
Спiвуча. Вiд селян – пошана:

Бо органiзувала хор.
За це їй i вiд влади орден.
Де «до», де «ре», минор, мажор –
Все знає.. З виглядом погордим

Вона крокує по селу...
При нiмцях теж керує хором.
Старалася годину злу
Полiпшити хоча б мажором.

За це заслали у Сибiр
Ольховську «визвольнi» Совєти,
Такий несли народам мир...
Є сумнiв, що й тепер газети

Про це напишуть хоч рядок...
Марiя тiтка iз Семеном
Вселилися у наш куток,
Де понад площею знамено...

Вони – сусiди. Їх щодня
Стрiчаємо у нас, вiтаєм.
Сусiди добрi i рiдня.
I ми їх також навiщаєм

Частенько. Особливо я.
Живе у злагодi родина.
Печаль у неї є своя –
Нема дiтей...
-- Приходь, дитино, --

Менi, – частiше...
Був Семен
Письменним i займався радо –
Сiльський звичайний Дiоген --
Самоосвiтою... Еллада

Його вражала... Над усе
У географiю вдивлявся.
Навряд чи нинi в когось є
Такi пiдручники. Вiн знався

У картах. Вiн їх зберiгав
З часiв, ще царської Росiї.
Менi про все розповiдав
Й Володi-брату... Нашi мрiї

Торкалися придбання знань.
Поблизу нас на площi – школа.
Близ неї мiсце для збирань
Сiльськоi молодi. Довкола

Невибагливки-НСШ,
Дiвчата й парубки спiвали
Пiснi Вкраїни... Їх душа
Приймає радо... Танцювали...

А бiйок-лайок тут нема.
Не замкненi хатинок дверi.
I злодiїв ота юрма
Не знала, хоч в есересерi

Злочинна навiть влада... Втiм
Прислали раптом на кар’єри
Людей з Росiї... Навiть дiм
Побудували… Iнтер’єри

Не українськi i пiснi.
У них – задиристi частiвки
Пiд тупотiння... Увi снi
Моїм лунають празднослiвки:

Мой миленок, как теленок –
Только веники ломать:
Провожал меня до дома,
А не смог поцеловать...

Дiтей своїх – бо не було
Росiйських – вчили в українськiй,
Що дуже непогано йшло...
Мої молодшi вже в росiськiй

Учились брат з сестрою... Так
Русифiкацiї йшов наступ
Посилений по всiх фронтах...
Iще о родичевi… В нас – клуб,

У Києвi навкiл – театри.
Iван Ольховський працював
У музкомедiї... У Гагри
Не їду, де б вiдпочивав

Найкраще – їде нас провiдать.
В селi охоче гостював.
Вечеряти у нас i снiдать
Любив... У степ з собою брав

На довгi пішохіднi мандри.
Цiкавилась – розповiдав
Про фiльми рiзнi i театри,
Про тих, хто у театрах грав.

Вiн арiї спiвав чудово
В степу з славетних оперет.
Це репетицiя... Це слово
Я знала вже... I тет-а-тет

Ми розмовляли про майбутнє...
Я мрiю: театральний вуз
Цiкавить... Чи воно присутнє,
В менi, питаю.... Я чомусь

До дядеска довiру маю...
Замислився...
-- Бажаєш ти
Зiграти вчительку?
-- Бажаю.

Цю роль би грала все життя...
-- Твоє покликання в тiй ролi,
Твоє щасливе майбуття –
Учителькою бути в школi.

-- А театральний вуз?...
-- Вгамуйсь!
Для тебе лиш педагогiчний
Iснує в свiтi фах i вуз...
-- А факультет?...
-- Фiлологiчний...

-- Понад усе, -- додав Iван, --
Усi начальники знайомi –
У шлюбi з вчительками... –
План
Накреслив родич...
Ми у втомi

Вертаємося у село,
Де нас стрiчає друг Iвана.
З двома акторами було
Цiкаво спiлкуватись... Пана,

Що cтрiв нас, звали Спиридон,
Приїхав з Ворошиловграду.
Де в оперi вiн баритон.
Вони спiвали разом радо –

Для насолоди слухачiв –
Батькiв, дiтей, сусiдiв... Свято!
Iван ще й картку попросив
Мою фотографiчну... Радо

Дала... Адресу написав
На аркушику...
-- Чи напишеш?
-- Можливо... --
Чи вiн позiхав,
Чи так зiтхав собi у тишi –

Поїхав...
Гасло у селi
Про лiквiдацiю куркульства
Як клас... Який? I взагалi
Чи не доволi злого буйства

Безглуздого бiльшовикiв?
«Бiль» на початку цього слова –
Не випадковий. Бiль батькiв
I бiль дiтей... Багато злого

У вилупках... Вони комбiд
Створили... Бiдним пiсля НЕП’у
Був лиш моральний iнвалiд.
Повiсив лайку на щелепу

I йшов шукати куркулiв...
На нашому кутку оселi
Cелян мiцних, середнякiв
Знайти лиш можна... До пустелi

Їм не здалося довести
Село... Хоч розкуркульовали –
Той грiх їм, Боже, вiдпусти –
Колiсникiв, Шевченкiв... Знали

Усi: вони не куркулi.
Сiм’єю дружно працювали
Круглодобово на землi.
Як наслiдок – достаток мали.

Якщо iз нашiм порiвнять –
Можливо лиш на жменю бiльше.
Та в них дорослi дiти—п’ять
Робiтникiв, в нас двоє...
-- Тихше,

Бо й стiни мають вуха... --
Їх
Женуть iз рiдної оселi,
Все вiднiмають, та не шлють,
На щастя до Сибiру... Стелi

Розкуркульованим знайшлись
У родичiв... А в їхнiх хатах –
В однiй вже баня – подивись,
А в iншiй... Рiч вже о бригадах

Iде колгоспних... То однiй
Колiсникiв дають садибу –
Руйнують весь уклад сiльський,
Все вiшають життя на дибу...

У черзi ми, середняки...
Запрошують нас до колгоспу...
Повстанцi польськi, козаки,
Не слухаємо i загроз бо,

Не поважаємо комбiд...
Кому на користь те безглуздя,
Потьмарення совєцьких лiт,
Життя осмисленого устя?

Сельхозвыставка возле реки Прут

Наверно фильм «Кубанские казаки»
Сыграл мобилизующую роль:
Поставлены оградки и палатки...
Пришел полюбопытствовать? Изволь...

Доставленные изо всех районов
Снопы пшеницы, виноград и мед
Показывают пуще всех резонов,
Что люд советский хорошо живет.

Ну, отвлекусь, замечу мимоходом,
Что с опытом картина шла вразрез:
Ведь я еще не лакомился медом
И винограда обходился без.

Худющий и болезненный мальчонка –
Семья моя бедна и голодна...
Зарплат отца слагалася тысчонка
Лишь за квартал... Такие времена.

На выставке мне все так интересно:
Огромный бык... Зачем кольцо в носу,
Кто скажет? Впечатление непресно!
А кони, кони! Высотой с козу

Чубатенькие пони – и контрастно
Гиганты чудо-кони под седлом!
А вот, глади: тяжеловозы!... Ясно:
Такой свезет и двухэтажный дом.

Жужжат весь день и копошатся пчелы
В стеклянных ульях... Каждому видать...
Мы посланы на выставку из школы
Живые знанья зреньем постигать.

Объемом хрюнотавры подавляют.
Не свиньи – бегемоты и слоны!
А крошки-поросята умиляют.
Так эти хрюшки-хрюники смешны!

Бараны, овцы, малые ягнята –
Белы, черны и рыжи – как огонь...
Козлища, козы, ясно – и козлята...
В больших вольерах кролики... В ладонь

Зерна, чтоб покормить пеструх-хохлаток
И сизокрылых тучных голубей,
Индюшек... Достают из дюжих кадок
Огромных рыбин... Карпов? ... Не робей...

Любые фрукты – упоенье ока,
Но лучше б их попробовать на зуб...
Не предлагают... Это так жестоко!
В больших ларях – разнообразье круп...

Неужто варавду побогаче стали
Жить в эс-сэс-эре люди сей момент?
...В усищи фыркал с постамента Сталин,
Кроваво-красный грозный монумент...

    

Жанр: Поэма
Форма: Рифмованное с классическим размером
Тематика: Дружеское


© Copyright: Семен Венцимеров Отправить личное сообщение , 2008

предыдущее  следующее


Напишите свой комментарий.
Тема:
Текст*:
Логин* Пароль*

* - это поле не оставляйте пустым


Главная - Стихи - Семен Венцимеров - Таке звичайне життя -7. Вчителька

Rambler's Top100
Copyright © 2003-2015
clubochek.ru